Любов, вдячність, і обов’язок...

Останні дні я лише встигала спостерігати, що відбувається навколо мене... Глибоке переосмислення людське, нестерпне бажання такого очікуваного миру, повага та шана до тих ветеранів, хто ще залишився поряд з нами, та пам'ять і слава тим, кого вже немає поруч... А також хвилі, хвилі маків на моїй рідній землі, найгарніші українські дівчата та хлопці у вишиванках... Свято зі сльозами на очах - як і 70 років тому...
8, 9 Травня... 10 травня - День Матері в Україні... Ці два величні свята цьогоріч стоять поруч... Ми стали зовсім інші, це розуміють і друзі, і вороги... Але із всього почутого, побаченного за останній рік мене, мабуть, найбільше вразив один невеликий випадок...
... недільний вечір, програма ТСН, звернення до матусь  від воїнів АТО - його, мабуть, бачила уся країна...
Я дивлюся, і дякую Богові, що моя дитина має можливість мирно навчатися, кохати, отримувати нові враження та досвід від життя і щодня телефонувати своїй матусі. Я дивлюся, а по щоках течуть сльози... Бо оте: "Мама, не переживай: я поел и в шапке..." боляче врізається в саме серце... Але намагаюся плакати так, аби не бачив чоловік... і раптом оте його з надривом: "С..., і це треба ця війна??? Скільки ще???" і зовсім не скупі чоловічі сльози...

Найстрашніше для мам - війна... І в 40-ві минулого століття, і у 2015-му...

Оцей стенд у нашій бібліотеці бачив різне: і відгомін "котячих" посиденьок, і кавові пристасті, і звернення до читачів... Цими днями він нагадує  користувачам про важливу для країни цифру 70 - такий малий відрізок часу у плині Всесвіту, але такий великий у долі кожної родини.

Перечитайте вірш Михайла Пасічника і відчуєте сьогоднішній  біль:

ВЖЕ КРАЩЕ Б МИ НА ФРОНТ ІШЛИ...

Росли ми з книг і фільмів про війну,
До братських йшли і школою, і класом,
Й на старість
Дійсність маємо страшну:
Війна уже не десь, а на Донбасі...

Нечистий у наш край вогонь завів,
Орудує ним підло і зухвало.
Ми, внуки і сини фронтовиків,
Дідами і батьками воїв стали...

Ми без війни весь вік свій прожили,
А мусимо з нащадками прощаться, -
Вже краще б в сорок ми на фронт пішли,
Ніж наші внуки йдуть сьогодні в двадцять...

Михайло Пасічник

Напередодні  Дня примирення ми оформляли центральне бібліотечне вікно до свята. Ще здалеку його видно перехожим: люди, котрі поспішають до зупинки автобусу, обов'язково звертали увагу на яскраві кольори; класи, що проходили повз нашу будівлю, зупинялися, керівники підводили фотографуватися і чути було, як вчителі пояснювали дітям значення дат та символів. А щойно виявила - ми навіть потрапили на шпальти місцевої газети. 

Сторінками усіх соцмереж прокотилася хвиля акції "Напиши лист ветерану". На окрему увагу заслуговує Іван Оникійович Залужний. 10 травня йому виповнилося 97 років. Його онук, на жаль, загинув під час АТО. Патріоту і безпосередньому учаснику визволення України від нацистської окупації, як ніколи, потрібна наша увага.

На адресу Івана Залужного і з бердичівської міської бібліотеки полетять листи пітдримки....

Мій рідний Бердичів у день 9-го Травня виглядав урочистим та піднесеним, сумним та зі сльозами на очах, все розуміючим та очікуючим миру...

В цей день цвітуть салюти і чути дзвін пісень,

Не дай нам Бог забути який сьогодні день,

Не дай нам Бог забути, не дай нам Бог забути,

Не дай нам Бог забути про цей травневий день.

Страшні чотири роки ми йшли до цього дня,

Всі муки і тривоги ми випили до дна,

Крізь муки і тривоги ми йшли чотири роки,

Ми йшли до перемоги, а з нами йшла весна.