Рудоволосе щастя

Не новина, що абсолютно нічого у цьому житті не відбувається випадково. Не випадково другий рік поспіль ця рудоволоса мила дівчина брала участь у міжнародному літературному конкурсі, який започаткований у нашому місті, і таким чином ми змогли ближче познайомитися з нею. Але мені замало нашого особистого знайомства: я хочу, аби про цю розумничку знало чим побільше людей! Саме тому  я запропонувала Ілоні Панасюк, моїй новій молодій подрузі, написати гостьовий пост. Він не типовий, не такий як завжди. У ньому переплітаються думки Ілони, текст її конкурсного твору, до того ж я сама ще трохи додала інформації про гостю, та, таким чином, нарешті відкрила давно задуману нову рубрику ЧИТАДЕЛЬ. Кажуть, рудий колір приносить щастя та успіх.  Нехай буде саме так і рижуля Ілончик подарує бердичівлянам, про яких ми будемо тут розповідати,  ЩАСТЯ!

Цьогоріч руде щастя у вигляді необ'ємного сонця принесло Ілоні 6-е  місце у конкурсі, а також прихільність нових читачів, цікаві знайомства і навіть довгоочікувану роботу. Ця сонячна дівчинка хоче, аби у кожного із нас було якнайбільше справжнього сонця у житті. 

Наведу уривок твору Ілони.

Багато сонця

                                                                                                Присвячується Д. С.

Дякую за те, що відновив мою

віру у людей. Я хочу, щоб у 

тебе завжди було багато

сонця… 

Останні промені сонця заплуталися в гілках дерев. Помаранчеве сонце, здавалося, поселилося у її кімнаті. Воно живе на стіні, на подушках, і навіть у її волоссі. Вся кімната схожа на шматок неба, де змішалися яскраві кольори надвечір’я.

Це був звичайний вечір, який завжди приходить у Бердичів, і в ньому не було нічого особливого. Хоча ні, дещо все-таки було. Відтепер в неї вдома завжди жило сонце. Справжнє. Тепле… І цим Сонцем був він, і у нього було багато світла. І це світло й було їхнім щастям.

Що ж таке щастя? Кожен із нас сподівається одного дня стати щасливим: придбати новий автомобіль, отримати хорошу роботу, або що просто з’явиться в житті людина, яка тобі його віддасть безкоштовно. Але щастя – це відчуття, це моменти, а не кінцева мета. Люди знаходять його і втрачають, і це нормально. Якби це кожен розумів – ми були б щасливими частіше.

Ці двоє зрозуміли…

I

Дівчинка – сонце

У кімнаті було темно. Світанок ще не зафарбував небо Бердичева червоними кольорами, але сну вже давно не було. Рута сиділа на підлозі в оточенні аркушів паперу, пензлів та тюбиків із фарбами. Натхнення – взагалі дивна річ, воно приходить до тебе, коли йому заманеться. Ось і тепер Мельпомена нагадала про своє існування. Цікаво, що це бажання з’явилося у неї саме о третій годині ночі. Але музи – створіння дуже ніжні, їх не можна ображати, треба просто виконувати всі їхні забаганки.

Рута малювала як божевільна, іноді їй здавалося, що вона дійсно може намалювати щось вартісне, щось важливе, як наприклад, надію в очах, щире кохання, нестерпний відчай, незгасаючу віру або просто момент істини. Бо мистецтво й існує для того, щоб викликати у людей справжні емоції, сміх та сльози. Якщо ж ти дивишся на картину, слухаєш музику або читаєш книгу і підшкірні мурахи не витанцьовують своїх джазових ритмів, то це не є мистецтвом.

Ось і зараз Рута хотіла намалювати кохання.

Чи знаєте ви, що ми зустрічаємо лише тих людей, яких повинні зустріти? У житті не буває випадкових зустрічей і ніщо не відбувається просто так. Іноді ти побачиш людину – і вже знаєш, що ваша зустріч була запланована.

Буває, що ми не пам’ятаємо деяких подій з нашого життя, ми забуваємо слова, забуваємо почуття, забуваємо спогади. Але момент зустрічі з найкращою людиною у світі – ніколи не зникне із щоденника пам’яті. І все, що буде відбуватися у майбутньому: всі зустрічі, радість, розчарування, всі досягнення, ніколи не зрівняються з тим моментом…

       *   *   *

Коли я готувала зустріч у бібліотеці з лауреатами конкурсу, кожному надіслала анкетку, аби дізнатися якісь особисті думки учасників про книги, про життя, про самих себе...

Дівчинка-Сонце написала про себе таке:

Маю диплом магістра з іноземної філології, займаюся індивідуально з дітьми, пишу, малюю, шукаю постійну роботу, але пошуки поки не приносять гарних результатів. Обожнюю своє місто і хочу в першу чергу реалізувати себе тут, тому всіляко працюю над собою. 

Я дуже люблю читати, свого життя без книг не уявляю. І люди, які не читають, мене дуже лякають. Якось прочитала, що люди поділяються на два типи: 1- «нам потрібно купити більше книг», 2- «Нам потрібно придбати більше книжкових полиць». З гордістю можу сказати, що я відношуся до другого. Я люблю справжні книги, які змушують думати, щось переосмислити та змінити в своєму житті. Не визначу однієї, бо це є несправедливо по відношенню до всіх, які мене вразили, надихнули. Скажу коротко: мене надихають ті книги, коли після їх прочитання мій щоденник отримує гарну дозу чудових цитат. Люблю сучасну літературу, і класику (як же без неї). Кайфую від читання в оригіналі англійською та німецькою.

Книги, які мене надихають? Їх безліч. Але найголовніший - це постійний хаос думок у мене в голові. Думок завжди дуже багато, і я просто вимушена підкоритися своїм музам і виконувати те, що вони говорять. Ви коли-небудь прокидалися від того, що вам сняться рядки слів, або рими? Я – так. Я дуже емоційна людина і маю слабкість: я дуже захоплююся людьми, іноді мені навіть «дах зносить». Саме тому мені в цьому допомогає ручка та папір.

Мені здається, що коли письменник починає себе запитувати, для чого він пише - то йому слід замислитися над тим, чи дійсно варто писати. Література, як і будь – яке мистецтво, має йти від душі, народжуватися десь там у серці, і якщо твій твір, твій малюнок, чи твоя пісня змусили когось змінитися всередині - то це і є головна мета, яка є досягнутою. У кожній книзі- дуже багато самого письменника, тому, в першу чергу, - це лист самому собі.

Ідеальна книжка для мене - це якщо я закінчую її читати, і сльози котяться градом від того, що вже все – кінець. І навіть, якщо ти читатимеш вдруге - вже не буде тих емоцій, які відчув вперше… Читаю принципово тільки паперові книги. Остання, яка для мене була «ідеальною» – це «Апельсинова дівчина» Ю.Гордера.

Вважаю, що сьогодні сучасна українська література знаходиться у доволі пристойному стані. Виникає багато нових імен, але й «старі» сучасні письменники дивують новини книгами. Читаю І. Роздобудько, Л. Денисенко, О. Печорну, С. Жадана, І. Іздрика, Л. Дашвар, С. Талан, Л. Дереша, М. Матіос, Д. Корній…ну і ще багато-багато. Ось нещодавно декілька нових прізвищ виграли «Коронацію Слова», їхні книги вже є в мене, але через свій шалений темп життя ще не встигла познайомитися з їхньою творчістю. Це - Марина Троян, Наталка Доляк, Макс Кідрук, Сергій Бут.

Я не буду банальною і не говоритиму, що ТВОРЧІСТЬ ЗАЙМАЄ ВАЖЛИВЕ МІСЦЕ В МОЄМУ ЖИТТІ. Я просто живу, дихаю повітрям, стараюся отримувати від життя тільки позитив, хочу реалізувати себе, зробити щось дійсно красиве, щире, справжнє, «непластмасове» і без пафосу. Я роблю те, що приносить мені задоволення. І вважаю, що творчість є у кожному з нас. Просто іноді для того, щоб вона проявилася, потрібен якийсь поштовх. 

Впевнена, що нам всім треба вчитися відчувати життя оголеними нервами і жити - просто жити. А не готуватися жити потім. Є тільки зараз, і у цьому «зараз» дуже багато всього, що є важливим. Бажаю всім, щоб мали звідки черпати натхнення, щоб все йшло від душі, і щоб не дивлячись ні на що, продовжували працювати. Бо натхнення знаходить нас тоді, коли ми знаходимося в дії. Всім успіху, і пам’ятайте, що життя не можна ставити у рамки. Конкурс – це дуже добре, але це не все життя.

Найголовніше – це ступінь відвертості. Будьте щирими!

*  *  *

А потім я запросила Ілону до нас у центральну бібліотеку на семінар, що вже став традиційним для бібліотекарів - по сучасній український літературі. Зізнаюся чесно, мені б дуже хотілося, аби усі мої колеги були такими ж начитаними, обізнаними, як ця дівчина...

Ілона обрала для презентації книгу Дари Корній "Тому, що ти є".  Ось враження нашої гості:

Прочитавши твір, який нас вразив, ми прагнемо поділитися враженнями, але не знаємо, як краще це зробити. Переказати сюжет?- це нечесно щодо тих, хто ще не читав. Напустити туману та обмежитися загальними фразами : «Чудово, неперевершено, фантастично!»??- теж не варіант знову ж таки по відношенню до читачів. Мабуть, потрібно додати всього по-троху, окрім мовчання, звичайно!

Щоб стати розумнішим - треба прочитати десять книг, але щоб знайти ці десять книг - потрібно прочитати тисячі. Я раніше ніколи не задумувалася над цими словами, але тепер нарешті розумію їхнє значення.

Кожна книга, яка отримує відзнаку престижного літературного конкурсу «Коронація слова» миттєво стає бестселером, а її автор здобуває прихильність поціновувачів якісної літератури. Проте на мою думку, дуже важливим аспектом є здатність примусити читачів замислитися над «вічними темами», щось змінити та переосмислити в своєму житті.

Саме такою темою є тема кохання в книзі Дари Корній «Тому, що ти є».

Українська Стефані Майєр, як її називають за її містичні сюжети, одна з найвідоміших авторів сьогодення. Кожен її роман удостоєний почесної відзнаки Коронації слова. «Тому, що ти Є» за жанром міський містичний роман.

Ще зі школи душі Оксани та Олександра поєдналися почуттям кохання, але доля розводить закоханих по різних кутах життя. На їх шлях випадає велика кількість випробувань. Найголовніше з яких: навчитися жити один без одного. Олександр спочатку йде до армії, а потім стає відомим лікарем, а Оксана- звичайна студентка столичного ВИШУ дуже скоро виходить заміж за сина ректора університету. Здавалося б що може бути далі? Коли стежини доль закоханих остаточно розійшлися. Зовсім скоро сімейний палац Владислава і Оксани виявиться затхлою печерою, куди кохання навіть не зазирало. І Владислав, який ще зовсім недавно був дуже закоханим, виявиться жорстоким зрадником і зробить життя Оксани нестерпним як у пеклі. Проте доля дарує закоханим останній шанс: зрозуміти всю силу свого кохання. Справжні почуття ламають перешкоди та перемагають усе, навіть смерть. Оксана хвора на рак, а він намагається її врятувати. Та марно. Недуг сильніший за талант Олександра. Сашко повертається туди. Де вони були щасливі лише одну ніч свого життя, та намагається повернути час, щоб знову бути зі своєю коханою, тепер уже назавжди. 

Дара Корній виписує два варіанти кінцівки: песимістичний – Оксана помирає, а Олександр страждає на нервовий розлад і решту життя перебуває у психіатричній лікарні і оптимістичний – закохані щасливо живуть у Луцьку. Куди переїжджають з столиці, а смерть Оксани – лише наснилася.

Тема кохання – не єдина тема у романі «Тому що ти є». Паралельно висвітлюється тема пробудження свідомості українців. Читач може зазирнути у вир української революції у жовтні 90-го року.

Своїм романом Дара Корній стверджує, які б нещастя не впали на долю закоханих, скільки б років не блукали світом їхні неприкаяні душі, Бог дасть останній шанс знайти втрачене…

Я читала якось історії про одного музиканта, і там говорилося, що потрібно вмирати від кохання кожного дня, адже як можна писати про нього - не знаючи що то є. Я бажаю всім кохання. І не бійтеся згубити себе на деякий час. Це дуже корисно - заблукати в мистецтві, музиці, літературі…

Ілона не прийшла у гості до бібліотеки з пустими руками: вона принесла нам нові враження, свіжий подих молодості та дуже романтичний буктлейлер, створений власноруч. 

...Після цієї зустрічі я зрозуміла: на базі нашого читацього об'єднання потрібно терміново створювати молодіжну секцію. Її очільницю я вже знаю:-)

А напередодні зимових свят у колективі бібліотеки виникла ідея надіслати нашим землякам-бійцям, які зараз захищають наш мир, щастя та наші життя у зоні АТО,  подарунки. Ось такий майстер-клас по виготовленню сніговиків провела наша героїня посту - Ілона. 

Сніговички вийшли усі різні: зі своїми характерами, вдачами, мріями та сподіваннями. Але у них у всіх було одне завдання: стати оберігами для наших бійців. 

Оцей, головний, Ілончин:-) Відчувається поважність:-)

.........  ось так я зрозуміла: у цієї дівчини мені ще доведеться багато чому повчитися ..........