Жінки України - проти ночі

Декілька днів тому  натрапила  на душевну сповідь Ольги Герасим'юк. Блог проти ночі...

Зараз теж - проти ночі...

Можливо, комусь буде лінь перейти на сайт і прочитати у повному обсязі важливі слова від розумної жінки. То я допоможу вам у тому: наведу поради Ольги, як справжнім жінкам жити у  важкі часи...

...Від нас залежить, ви в процесі пошуку зрозумієте, – дуже багато на цьому світі! Наприклад, – захист тих, кому може бути ще страшніше...

Я думаю, дур з голови швидко вилетить, як підеш до таких людей і почнеш їм помагать сьогодні! Або до тих, хто нічого не чує... (І субтитри, нарешті, давайте робити на всіх новинах, – хай вони розуміють, що ми кажемо!)

І до тих, хто в інвалідних поламаних візках – сидять вдома й не можуть визирнути за поріг! І вмирають з жаху – що робити, як бомбитимуть?

І до вагітних – їм треба думати про красиве й нюхати фіалки з настурціями! Вони носять малюків, які вже там, у мами в животі, чують, що навколо щось гримить не по-дитячому,, і п"ють разом із мамами валер"янку, як ніби вже на світ народилися, й ніби дорослі...

І треба накласти мораторій на зради. Йти додому – там мають знати, що ти в них є, і що ти не покинеш в страху і в небезпеці! (я може занадто, бо це таке особисте, а я ніби зовсім не ханжа... Але в умовах воєнного часу я би вважала такий мораторій лікувальним.)

І почати слухати хорошу музику! І намалювати, нарешті, картину, яку давно хотів, та вже дорослий, і "то вже не про мене таке малювання").

І вичистити дім – щоб усе блищало! Щоби віник стерти – до пилинки все вимести!Щоби кожен листочок фікуса був протертий м"якою ганчіркою і сяяв! Фікус, до речі, – символ добра у домі! Я от пішла й купила. Хай буде символ! Не хочете – підберіть кошеня чи песика. Або погуляйте, нарешті, зі своїм стільки, скільки йому треба, а не лапку задрав під кущем – і швидко в дім, бо інтернет!

І щоби пирогом пахло з кухні – як хто двері відкриє! І можна співать голосно, коли відкриваєш вікна – яку-небудь "Я не здамся без боюууууу!" І почати на вулицях посміхатися всім перехожим, а, заходячи в крамницю, – казати всім "добрий день!"

Так. І начистити рушницю. І підкачати м"язи. Покинути палить.

Подзвонити мамі й бабусям. Вислухати все, що вони розповідають, не перебиваючи, до кінця, хоч годину. Хай їм буде спокійно на душі. В цей час можна смажити млинці чоловіку, другу, чи махати гантелею.

І віднести в воєнкомат харчі й білизну для тих, кого вже позвали. Подзвонити в Крим – раптом кому треба переїхать, то можна допомогти людям.

Щодня сміятися. Помічати сонце, Не репетувати на вітер і дощ.

Як радить одна моя знайома міська маленька дівчинка, яка городи тільки бачила в селі, – "треба посадити помідори, бо найважливіше – підтримувати життя!"

Треба навести лад у сумочці, в кишенях, у дворі, в житті, в стосунках, на роботі! Це – те, що повертає людині втрачену за останні кілька місяців здатність керувати життям й крутити сонцем. Наводиш лад і розумієш – ти хазяїн ситуації! Війну треба зустрічати в повній готовності.

А тим більше – нам зараз тільки й жить!!!! Моя мама, що плаче біля телевізора, дивлячись щодня новини, Верховну Раду, повтори, хроніки, – вона сказала мені: "а все ж дивлюся я на оцей жах і думаю – у який чудовий час ми живем, Оля! До якої святої хвилини я дожила! Хто би ще недавно знав, що Україна така героїчна, така прекрасна! Хто би думав!"

Як медсестра громадянської оборони завершую свій блог рекомендацією зробити з усього саме такий регенераційний висновок – і зробити негайно щось таке, що залежить лише від тебе! Понюхати квітку, яку любиш, наприклад, чи підкласти руки під того, кому важче, ніж тобі!