Знайомтесь: особлива каста методистів. Гостьовий пост від Галини Козаченко

Спекотний червень зібрав всіх представників методичної служби нашої області в ЖОУНБ ім. О. Ольжича на Школі методиста. 22 гарні, розумні, сучасні, "продвинуті" жінки. Ви уявляєте собі цю енергію, цей шквал емоцій? Темою цьогорічної Школи стала «Ефективна методична служба ЦРБ (ЦМБ) як запорука успішної діяльності публічних бібліотек регіону».

Беззаперечно, головне на цій Школі - "живе" спілкування між колегами, обмін досвідом, цікаве навчання від наших "старших" обласних колег. Всі вони - люди, яких я дуже поважаю, ціную і просто люблю. Але є серед них,  на перший погляд дуже серйозна і строга особа, - головний методист НМВ. З другого і третього разу ви вже розумієте, що більш доброї,  співчуваючої,  чуткої, розуміючої  жінки немає.  Одним словом,  знайшла я собі рідну душу - Галину Козаченко. 

На щастя Галюня  не відповіла мені відмовою, коли я зазирала їй у очі і  мовчки (і не дуже) просила написати про нашу спільну працю. Так народився гостьовий пост.

Зовсім нещодавно Галина їздила в Данію за обміном досвідом. Але це зовсім окрема тема. Стільки вражень, що вистачить на багато років згадувати, ділитися та впроваджувати у роботу. 

А ось така моя подружка у вільний від роботи час в гостях на Лайв ФМ. Погодьтеся - красуня?

Але, до справи...

" Бог створив бібліотеки,

 щоб люди не мали жодного

 виправдання бути дурними». 

Джоан Бауер 

Існує думка, що там, де збирається багато жінок, добра не жди. Власний досвід підказує, що жіноче товариство – або великі проблеми, або мудрі рішення, особливо, коли це жінки-бібліотекарі. Саме з такими роздумами я й підійшла до Обласної Школи методиста, що мала місце наприкінці червня цього року в ЖОУНБ ім. О.Ольжича, яка зібрала не просто бібліотекарок, а методистів – особливу «касту» серед бібліотечної спільноти. Я до цієї «касти» належу приблизно сім з половиною років – з того моменту, коли моя директорка Валерія Францівна вирішила, що маю поміняти відділ обслуговування на методичний. Мабуть, вона точно знала, що робить, бо не було жодної секунди, коли б я пожалкувала, що потрапила до такого шанованого товариства – бібліотечних методистів. 

Та повернімося до «великих проблем або мудрих рішень». Буду відвертою: мені страшенно важко та відповідально працювати з такою аудиторією. Ці люди – «зубри» та «монстри» своєї справи, їх досвід та практика – набагато більші й ширші за всі мої скромні досягнення. Та саме це і є для мене стимулом не пасти задніх, добиватись певних успіхів, бути авторитетом для своїх колежанок. А ще – милуватись красою цих, без перебільшення, мудрих жінок, їх смаком, жагою життя, почуттям власної гідності тощо. А питання, які вони піднімали й обговорювали як під час заходів Школи, так і під час приватних бесід, були дуже серйозними й важливими. Не завадило б чиновникам різних рангів послухати й прислухатись, бо бібліотекарі – люди розумні, виважені, що знаються на цінностях цього життя та вміють правильно розставляти пріоритети. 

У мене спочатку були наміри написати про те, як нам усім працювалось під час Школи, що вдалося, а що не дуже… Та потім захотілося розказати про свої почуття, думки, висловити захоплення й щиру вдячність тим, хто є гордістю й окрасою не тільки серед бібліотечних працівників, а й серед численного українського жіноцтва. Не згадую поіменно, а освідчуюсь усім методистам Житомирщини у любові, повазі й захопленні. 

                                                                                                    Галина Козаченко