И все-таки победила Украина!

Стихли крики болельщиков, народ отлип от экранов телевизоров, уменьшились очереди за пивом - ЕВРО-2012 успешно завершилось. Все мы имеем к этому футбольному  празднику прямое и не очень отношение. И в душах каждого оно оставило свой след.  Моя семья до сих пор по привычке  вечерами тянется к магазинчику в соседнем  доме за вкусненьким для просмотров матчей, до сих пор мы еще обсуждаем это событие.  Ну а как же без этого и  без драгоценного поста моего гостя Александра?

Сейчас, сейчас, поставим жирную точку в истории  нашего  ЕВРО-2012.

Но сначала я хочу подарить вам пару минут смеха от основателей новой ресторации. Вот что делает с людьми футбол - решили у себя во дворе открыть свое заведение, назвали в честь сына, да еще и пиво решили продавать по ценам, ниже, чем в магазинах. И даже уже встречаем всех дорогих гостей дружно и ласково:-) Приезжайте, лето еще все впереди!

Мій прощальний привіт усім вам, шановні читачі, усім тим, хто разом із нами пропускав через своє серце все те яскраве, радісне і драматичне, що творилося на футбольних полях ЄВРО-2012. Про що говорять наприкінці дійств європейського масштабу? Ну, в першу чергу, напевне, все ж таки про переможця. Ще билися команди за вихід у чверть- та півфінали, ще сподівалися на золото вболівальники грандів європейського футболу, коли стало відомо: у цій першості ВЖЕ перемогла Україна. Красиві слова, які на жаль, належать не мені... Їх озвучив президент УЄФА Мішель Платіні. Легенда гри мільйонів та найголовніший інспектор ЄВРО вимушений був визнати: і Польща, і Україна гідно впоралися з поставленим завданням. Цькування всіма фронтами, мовляв, ЄВРО на Україні перетвориться на кошмар і пройде при порожніх трибунах, обернулося грандіозним пшиком. Європа відкрила для себе нову Україну – щиру і дружню. Зневага, обурення і злість за кілька днів змінилися приємним подивом і, зрештою, захопленням. Виявляється від пам’яток історії у Києві просто не відірвати погляд, аромат львівської кави у суміші з фолк-музикою і гордовитою старовиною туманять розум. Промисловий гігант Донецьк, о, диво, зелений, Одеса схожа не Середземномор’я і, навіть, Чорнобиль – не страшний, якщо недовго. Ми взагалі нічого не знаємо одне про одного... Як би знали і відчували, то не відправляли б терміново українці своїх дітей у табори подалі від, начебто, вічно п’яних і бажаючих начистити комусь фізію іноземних фанатів. Які сьогодні готові сміятися у вічі тим, хто настійливо робив з українців расистів і пітекантропів. Сотні цих самих «расистів» від усього серця раділи приїзду гостей, зустрічали їх прямо в аеропортах, везли на своїх автівках до себе додому, де на всіх вже чекали щедро накриті столи. Команди програвали, вболівальники прощалися з українськими сім’ями, везучи на Батьківщину сало з перцем і самогон. Бідні іноземці: вони не лише поїхали додому живими-здоровими і повезли із собою спогади про вражаючу гостинність господарів ЄВРО! За футбольними зустрічами вони спостерігали на по-справжньому комфортних стадіонах, нафаршированих мегасучасною начинкою. Що казати: розрахунки посадовців не справдилися. До оголошеного ними бойкоту не приєдналися навіть фани з такої пунктуальної і добропорядної Німеччини. Буквально вже через кілька днів перебування на українській землі вони разом із шведами, голландцями, англійцями зізнавалися Україні в любові. Залишається певна прикрість: за даними інтернет-джерел, близько 70 % туроператорів категоричні у своїх прогнозах – Україна не стане привабливою для світу. Ну що ж, на це скажу наступне: туроператори – то ще далеко не туристи. Як і політики – не сотні тисяч любителів футболу, яким завжди було чхати на недолугі застереження.