Проміняв я молодицю на футбольну зозулицю!

Допоки в мене вдома не  перестануть лунати крики підтримки чи розчарування, допоки буде литися рікою улюблене  "Бердичівське" пиво та хрумкатися "Козацькі розваги" (вважайте це прихованою рекламою), до тих пір моя улюблена кімната буде нагадувати VIP-зону  стадіону топ-рівня. А головне, що до тих пір я можу під час футбольного матчу взяти у свого штатного журналіста обіцянку про новий гостьовий пост (і що лише чоловіки не обіцяють, аби жінки їх залишили у спокої).  Чим і скористаюся ще  пару вечорів.  Знову у гостях у Спокусниці  Олександр Єжель. 

Взагалі-то пан Єжель дуже врівноважена і спокійна особа, але тут так завзято свистнув, аж мені позакладало... І щоб ви думали було у нього в руках???  ЗОЗУЛИЦЯ!!!

Мій палкий привіт усім прихильникам футболу! Привіт, кажу, усім! Мене добре чути? І як вони там на стадіонах у такому галасі спілкуються? Як команді взнати, що за неї приїхали повболівати із самого Бердичева? Одними із перших відповідь на подібне питання дали 2 роки тому в Африці. Тоді звичайна дудка-ріжок довжиною у метр стала символом чемпіонату світу, і  нині, що таке «вувузела», знає  кожен, хто знає, що таке футбол. Чи могло обійтися цьогорічне ЄВРО без чогось подібного? Звісно, ні. Нашою відповіддю мешканцям африканського континенту стала зозулиця. Хто першим запропонував використати її як один із талісманів ЄВРО-2012, не скажу, але маю іншу цікаву інформацію. Ну, по-перше, для тих, хто ще не знає… Зозулиця – це відомий багатьом свищик. Вироблений він із глини і має, відповідно, вигляд птаха – зозулі. Думки, звідки взявся цей інструмент, кардинально різняться. Одні переконують, що на зозулиці наші пращурі вигравали ще 7 тисяч років тому, аж за часів Трипілля. Інші ж доводять: зозулиця має відношення, скоріш,  до слов’ян взагалі, а ніж до українців зокрема. Як би там не було, та настання футбольного 2012-го року на Майдані Незалежності проголосила саме величезна зозулиця. Виготовленням глиняного сувеніру займаються на За-  і Прикарпатті, Київщині та Полтавщині. Тамтешні майстри створюють їх виключно вручну. Ті, хто просуває незвичайний свищик на ринок, зізнаються, що виріб куди більше цікавить іноземців, аніж нащадків трипільців. Європа повертається до так званих «здорових» речей, дбаючи про екологію, а зозулиця – саме що ні на є екологічно чистий продукт. До виробництва талісману ЄВРО неочікувано доєдналися іноземці: на вулицях міст, котрі приймають відповідальні матчі, з’явилися підробки, а разом із ними – і позови до суду. Важко сказати, чи досяг, зрештою, своєї мети проект «Зозулиця». Кажуть, що звуки глиняного свищика на стадіонах просто тонули серед інших «крикливих» інструментів.

А ще  вітчизняні підприємці не були б собою, якби не ввели гостей ЄВРО у ступор: ціни на зозулиці нагадували іноземцям  вартість виробів із дорогоцінного метала. «В Африці за вувузели у мене просили 1-2 бакси, нарікає один із вболівальників, а ці свищики коштують 5 фунтів. Те, що повинно бути дорогим, у вас дешеве, а якісь дрібниці мають непомірну ціну!».. «Я краще кілька бокалів пива у себе віллю, аніж цю свистульку куплятиму, гарячкує інший гість з-за бугра, ціна ж приблизно однакова»… Продавці теж не надто хваляться продажами зозулиці: ЄВРО-футболки та ЄВРО-рушники, кажуть, купуються куди краще. Та не знаю, як ви, а я щиро вірю, що на черговому футбольному форумі світового рівня на трибунах неодмінно буде чути такий милий слов’янській душі зозулястий перелив.