Лабіринтами дома-дерева

В маленьких містечках є своя краса, шарм та чарівливість. Тут завжди знають, хто чим дихає і, як-то кажуть, якщо ти чихнув на Загребеллі, то почують аж у Гришківцях. Так, у деякій мірі це «напрягає» – все так відповідально і показово, весь твій життєвий шлях, як на долоні у співмешканців. У таких містечках не тільки публічна людина «користується попитом». Навіть доля звичайнісінької безпритульної сучки Лайми (а така, погодьтеся, є чи не у кожному місті) може стати темою для обговорення на чиїсь кухні.
Мені пощастило жити у такому місті – своєрідній суміші польського гонору, єврейського гумору, російської прямолінійності та українського заповзяття. У далекому 87-му у моєму класі нараховувалось 45 ровесників і ми ніколи не рахувались із тим, хто що їв на обід: «кугочку» із бульйоном чи борщ із салом, тушковану капусту з м’ясом чи пельмені.
До чого усе це я вам розповідаю? Днями прочитала твір Марини Гримич «Фріда» (на мій превеликий бібліотечний сором це сталося набагато пізніше дати виходу у світ книги, але все-таки «дійшли руки»).

…Це книга, яка, дійсно, у повній мірі не те що описує події життя якогось «того» часу, «тих» людей: вона насичено, глибоко, тонко, вразливо, зі всіма тонкощами передає дух нашого провінційного Бердичева.
Мабуть, однієї із найголовніших ліній у творі, що зачепила мене, є тісне переплетіння життя мешканців будинку на Торговій. Вони, маючи різні віросповідання, національності, геть зовсім різні класові приналежності, «особисто-особливі» погляди на життя, на кохання, на гроші, мають однакову людяність, порядність, гідність, душевність.
Але навіщо зайві слова?... 
«…А от діти між собою ніколи не сваряться, ми як одна сім’я — мій брат Рафік, Галя Кац, Сашка Соболєв і його сестра Лєнка, Ромка Альперович, Свєтка Шостак. Ми разом ходимо до школи, робимо уроки, гуляємо, бешкетуємо. А взагалі: навіщо вона нам — та національність? От, приміром, коли я виросту і одружуся з Галею Кац, то ким буде за національністю наша дитина? …»
Моєму бухгалтеру у «Фріді» найбільше сподобалась лише одна глава. «Книга видатків та прибутків скромного і ретельного гендляра, власника доxодниx домів та шинків міста Бердичів Соломона Каца». Особливо «пройняло» про втрачений ґешефт - додаткову 1 тисячу рублів. І це теж, мабуть, показово для людини цієї професії.
Ось так і виходить, що всі ми, родом із маленьких містечок, сіл, маленьких районів великих міст і складаємо єдине ціле, органічне нашого світу. Але в той же час ми особливі своїм менталітетом. Мене зрозуміють ті, хто народився у Бердичеві, у Жмеринці, в Умані, в …
Всі емоції від прочитаного досить яскраво передано в одному інтернетному абзаці: 
"Фрида" - вещь очень необычная, интерактивная, если так можно сказать. Идешь по страницам, как героиня по своему прошлому, по комнатам и подвалам дома-дерева. Дорога, которая затягивает, как сон, как наркотик. Трудно бросить - последняя страница, как обрыв. Раз и... Искренняя, непосредственная, очень эмоциональная история.
Чи можна здійснити віртуальну подорож лабіринтами дому...

 Здивуєтесь, але я «спромоглася» взяти книгу у бібліотеці тільки після того, як мені її порекомендував колега з радіостанції. Просто вразила мене його фраза, що це книга, яку купляв для себе не один раз, а постійно дарує людям, які приїздять у гості до Бердичева. І це я – бібліотекар за освітою і станом душі – ще й досі не тримала її в руках?! Жах! Що тут й казати: реклама дійсно двигун всього…навіть книг:)
…За два дні ми з Романовичем – тим самим колегою – вже обговорювали твір, ділячись враженнями, що було чути на весь офіс. Після цього до мене підійшла колега і попросила принести почитати «Фріду». Звичайно, я їй не відмовлю. Але, якщо чесно, мені б дуже хотілося, щоб я свій черговий домашній екземпляр кожний раз могла б комусь дарувати:)

P.S. Маю можливість отак негайно подарувати всім вечір у компанії  "Фріди" Марини Гримич