Кам’янець…Могутня назва із м’якою вимовою, що з дитинства асоціювалася у мене з казкою. Начебто, у тих краях обов’язково потрібно когось звільняти із кам’яних підвалів, а потім обов’язково має бути щасливий кінець – він і вона довго і щасливо живуть у величному замку… І з чого в мене такі фантазії?:)
Зізнаюся: до тих місць я їхала з відчуттям незвичайного хвилювання, адже Кам’янець-Подільський – це майже моя мала Батьківщина. Я, уродженка Хмельницького, дуже сумую за дитинством, проведеним у тих краях. І коли в автобусі сказала дівчатам: «Їду у місця, де мій пуп заритий», вони здивовано подивилися на мене. Уявляєте? Такої фрази ніколи і не чули:)
Саме місто вразило мене європейською вишуканістю, кількістю літніх кафе, досить дешевих ягід та квітами, що пишно прикрашали вулиці.
До бібліотеки ім. Затонського дісталися досить швидко і без проблем. Колектив бібліотеки молодий, відчувалося, що злагоджений і творчий. Чомусь в мене було враження, що з цими дівчатами давно знайомі, хоча часу на спілкування було обмаль.
Директор бібліотеки пан Валерій Любецький (після очільника Білоцерківської ЦБС Петра Красножона це був другий чоловік, бачений мною на цій посаді) викликав враження людини досить ділової, завзятої і такої, яка почуває себе серед підлеглих жінок, як риба у воді.
Коротка екскурсія триповерховою будівлею бібліотеки – потрібно було встигнути покрутити головою на всі боки, все «відсканувати» і відкласти у пам’яті. Більше всього мене вразили книгосховища, а саме височенні стелажі: потрібно мати неабияку спритність і гнучкість гуттаперчевого хлопчика, аби дістатися до верхньої полиці.
Цікаві неординарні виставки, досить велика кількість періодичних видань, гарно оформлені куточки як для бібліотекарів, так і користувачів. Все це – «затонці»:)
І знову обмеження у часі для спілкування. Домовилися обов’язково зустрітися найближчим часом вже на нашій території. Опісля – мерщій на оглядини замку.
Стосовно самої фортеці – повірте, її варто подивитися самім, аніж читати байки (хоч і правдиві) «спокусниці». Мабуть, найкращий варіант – розглядати фотографії:)
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиПрям лягушки-путешественницы:-)На вас черевичек не напасешься!
ВідповістиВидалитиЯ вот думаю, что надежнее было бы просить у ЧУМработницы выслать нам унты (давно, кстати, мечтаю о них). Тогда в такой прочной обуви мы и к вам доберемся:)
ВідповістиВидалитиДа вы в них от жары погибнете в Украине! Кстати,не помню,вроде во втором уроке ненецкого я рассказывала не об унтах,а о пимах,красивящих-прекрасивящих.зайдите,посмотрите.
ВідповістиВидалитиЛично я такая мерзлячка, что даже летом могу дома в плед закутаться и в носочках сидеть:) Так что Ваши бурочки - самое то:)))
ВідповістиВидалитиУроки Ваши - супер! Море восхищения и еще...доброй зависти...что так интересно вечера проходят:)
Краса фантастична! Ще, пригадую, десь у місті бачила стилізовану картинку, на якій замок зображується як володіння симпатичного казкового дракона, що звивається навколо міста.. Так у пам'яті і залишилось.. А влітку, здається, Кам'янець ще кращий!
ВідповістиВидалитиМабуть усі краєвиди України (та і не тільки) гарніші влітку:) Хоча, як на мене, те, що нам до вподоби, буди гарним весь рік...
ВідповістиВидалитиЖиву на Херсонщині, а мій пуп також заритий на Хмельниччині. А в Кам`янці Подільському була лиш в дитинстві. Ви ще більше розбудили моє бажання відвідати місто і фортецю. Дякую.
ВідповістиВидалитиАнгеліно @ О, моя люба землячка! Рада бачити Вас у меня в гостях:) Ви не увляєте, як порадувули мене своїм коментом:) Можливо я Вас спокушу приїхати і до Бердичева? А стосовно "пупа"... Роками мені снився один і той самий сон: як я повертаюся додому, до Хмельницького... Впевнена - Ви мене добре розумієте...
ВідповістиВидалити