Як бердичівські бібліотекарі славетний Хотин без бою взяли…

Літо… Пора відпусток і подорожей… Із відпочинком ще трохи почекаємо, а ось мандрувати – саме те. Цими вихідними подорожували ми, тобто вся чесна компанія бердичівських бібліотекарів, до легендарного міста Хотин. Краєвиди Чернівеччини вразили нас неймовірно! Ранок, долинами розсіювався туман, який не стелився землею, як ми до того звикли, а клубочився, чіпляючись за верхівки дерев…Сонечко тільки-но починало розплющувати оченята, його було ледь видно на горизонті, а самісінько напроти сонячного світила ще красувався легінь-повний місяць… Величавий спокійний Дністер по обидва боки нашого шляху… Казкова дивина, та й годі… Дорога зовсім інша, ніж у нас, у Житомирській області: ми звикли до широкої траси, а тут, начебто, перенеслися у часи Устима Кармелюка: старі дерева щільною стіною височіли впродовж всього узбіччя, зазираючи у вікна автобуса.
Нарешті дісталися до пункту призначення Хотинської фортеці – однієї з найкраще збережених фортець Європи XVI ст.


Старовинні споруди дивовижно гармонійно виглядають на фоні природи. Все так із розмахом, величаво і масштабно, по нашому, по-українські:) Розпочинаємо огляд комплексу біля пам'ятника Сагайдачному.

Минаємо рів. Проходимо через браму і зупиняємося, вражені краєвидом. Більш, як на кілометр тягнуться кам’яно-земляні укріплення.

Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у ІХ столітті князем Володимиром Святославовичем як одне із прикордонних укріплень південного заходу Русі.
Хотину присвячувалися оди, він оспівувався у народних піснях, возвеличувався у літературних творах, героїзувався у баталістичних сюжетах картин. Під стінами могутньої фортеці неодноразово вирішувалася доля європейських народів. Хотинську фортецю будували, укріплювали, штурмували, включали до своїх володінь давньоруські князі, молдавські господарі, польські королі, українські гетьмани, турецькі султани, російські й австрійські полководці. Твердинею над Дністром захоплювалися і милувалися дипломати й мандрівники, в ній розпочинали кар’єру майбутні військові й політичні діячі, вона стала доленосною для багатьох відомих особистостей нового та новітнього часу.
Та Хотинщина є свідком не лише численних війн та баталій. Протягом багатьох століть вона була центром розвитку ремесел і торгівлі, культури та економіки. Ця середньовічна красуня може багато розповісти і показати тому, хто побажає її вислухати... А хто, як не ми, є найвдячнішою публікою? Допитливі бібліотекарі (а по всьому-світу ми саме такі:)) намагалися встигнути все: і послухати розповідь екскурсовода, і зазирнути у всі легко- і не дуже доступні вікна, щелини, підвальчики. Розгляд картинної галереї та спуск до підвалу старої вежі не входили у плани показу, але так було цікаво зазирнути до невідомого, що гід не встояв під нашим натиском. «Сім-Сім відкрийся» - і двері відчинилися…

Найцікавіше те, що після бродіння вологим, холодним підвалом нас цікавило лише одне питання: скільки прекрасних полонянок утримувалося у цьому кам’яному мішку сотні років тому? Не повірите (що, в принципі, ми і зробили), але відповідь гіда була: «Та ви що?! Жодної. Адже це військова територія». Як на мене, то саме тут наші “роксоляни” і перебували… Їм було тоді, мабуть, непереливки… 

Сучасні панянки в обіймах старовини 

Хотинська фортеця знайома з дитинства кожному, хто дивися радянське кіно. У ній проводилися зйомки багатьох художніх фільмів, серед яких „Захар Беркут”, „Балада про доблесного лицаря Айвенго”, „Три мушкетери”, „Чорна стріла”, „Стара фортеця”, „Стріли Робін Гуда”. Серед недавніх – зйомки кінострічки ”Запорозька Січ” (за повістю Миколи Гоголя „Тарас Бульба”). На території фортеці нам зустрілися дивовижні, як для нашого часу особи, які, на жаль, не побажали фотографуватися — вродливі юнки у шляхетних сукнях і стрункі хлопці в обтягнутих штанях. Якимось дивом красень потрапив під чари однієї з наших красунь і дав згоду зробити фото на пам'ять. 

До нашого часу збереглася кам‘яна церква Олександра Невського, збудована 1835 р. для воїнів російського гарнізону. Церква діюча. Тому після екскурсії всі наші дівчата бігом повдягали хусточки і туди… Я не заходила, але кажуть що гарно… 

Після Хотина наш маршрут пролягав до Кам'янця-Подільського.
Але це вже зовсім інша історія…:) 

P.S. Єдине, чого не вистачило мені під час цієї подорожі, це потинятися вздовж мура і поспоглядати на околиці зі стін фортеці…