Ми є в бібліотеці, це означає – ми існуємо?

Пам'ятаю, коли вчилася 9 класі, в країні якраз був період тотального дефіциту. Потребували всього і завжди. Щодня, повертаючись з подружками зі школи додому, заходили до книжкового магазину: подивитися, погортати сторінки книг, поринути у незвичайну атмосферу пригод героїв, і, коли повезе, купити вподобаний твір.

    Ось так, дотримуючись традиції відвідин книжкового магазину, поступово я склала гарну дитячу бібліотечку. Батьки дивувалися, навіщо у нашій домашній книгозбірні другі екземпляри Чарівника Смарагдового міста, Мері Поппінс і Мумі Троля. А я збирала свою, особисту. І як Ви думаєте, для кого? Для своєї майбутньої дитини. За багато років до народження мого маляти, я почала прищепляти йому любов до книги.

    Нині у мене підростає чудовий син, який любить літературу і який читає багато, але дуже вибірково і вдумливо. 17-річний хлопець, який може “дати фору” деяким дорослим, дискутуючи із різних галузей знань. Син, який постійно цікавиться у матері-бібліотекаря, чи прочитала вона 100 книг, з якими обов'язково повинна ознайомитися кожна освічена людина. Син, який не може зрозуміти мій вибір професії: не престижно, мовляв, мала зарплатня і взагалі, кому потрібні сьогодні ці бібліотекарі?

    У цей самий час багатьох цікавить: чи престижна сьогодні професія бібліотекаря, чи потрібні бібліотеки сучасній Україні? Тому хочеться дещо розвинути тему і подискутувати із читачами та колегами відносно цікавої, на мій погляд, думки: «Якщо нас немає в бібліотеці, нас не існує?»


    Здавалося б, кому зараз потрібні бібліотеки? У наше комп'ютеризоване, «інтернетизоване» століття! Адже все, що потрібно, можна знайти в Інтернеті, скачати і прочитати, коли зручно, не обмежуючи себе термінами.
      Мабуть, це поширена помилка тих, хто кожен день має справу із комп'ютером: їм здається, що всі поступають так само. Але ж ті, у кого є доступ до Інету, часто навіть не вміють грамотно скористатися відкритими перед ними ресурсами: знайти потрібну книгу, статтю, документ. Не говорячи вже про те, що багато людей, особливо старшого покоління, звикли тримати в руках «справжню», друкарську книгу, а не читати текст з монітора.
      Отже, не дивлячись на прихід інформаційних технологій, бібліотеки як і раніше користуються попитом. Але розвивати нові технології бібліотечної справи потрібно. Для того, щоб не втратити нинішніх читачів і навіть залучити нових.
     Бібліотеки ніколи не зникнуть. Тому що у них не просто видають книжки, там вчать систематизувати знання. Останнім часом книгозбірні все більше перетворюються на місце для спілкування, для навчання і презентації книг. Бібліотеки готові змінюватися, вони завжди будуть потрібні, адже досі людство не винайшло досконалішого способу і більш доступного соціального інституту зберігання інформації, ніж бібліотека.
     Як стверджують нейрофізіологи, людський мозок здатний зберігати інформацію, яка у декілька разів перевищує сховище Бібліотеки Конгресу США. Але доки ми не навчилися використовувати хоч би половину можливостей мозку, нам потрібні книгозбірні.
    Повертаючись до питання, винесеного у заголовок даної статті, стає очевидно, що воно риторичне. У сучасних умовах, коли суспільству необхідні достовірна, оперативна інформація і нові практичні, фундаментальні знання, потреба у всьому цьому для переважної більшості населення може бути задоволена лише через загальнодоступні бібліотеки – по суті, єдиними установами, що безкоштовно надають доступ до інформації.
     І якщо сучасна людина не хоче загубитися у нашому складному світі, не хоче бути безликим Паном Ніхто, йому пряма дорога до бібліотеки.