З чого починається знайомство з книгою? Звичайно, із казок, що розповідає нам мама або бабуся. Або  з дитячих «страшилок» у піонерському таборі чи шалаші, побудованому в чагарниках двору. Не грає ролі «як», важливо «коли» ми знайомимося з книгою, а відбувається це дуже рано: ми ще не уміємо самостійно читати. Саме тому діти так люблять розглядати картинки у книгах – це дає їм можливість ввімкнути свою уяву і фантазію.
  Свого часу я любила слухати казки з платівок у виконанні популярних артистів. Радіопостановки так само мали своїх слухачів. Ці програми був відомі усім школярам і завоювавли величезну аудиторію в колишньому Союзі. 
   Книги, бібліотеки, платівки з літературними творами, радіо програми – все це було тим, що складало "начитаність" країни, яка колись вважалася такою, де  найбільше читають.   
   Що мають діти нового століття? Сьогодні у нас є ще один прекрасний спосіб знайомства дитини із книгою. Це аудіокниги. Спосіб цей не лише простий і доступний, але й сучасний. При постійній нестачі часу, аудіокнига частково може замінити дитині дорослого, узявши на себе функцію «розповіді казки».    
   Молоді люди з МР3-плейерами із записаними на них популярними літературними творами – яскрава прикмета сьогоднішнього дня. Сучасні аудіокниги – це високохудожні авторські твори, забезпечені музичним супроводом, різними звуковими спецефектами. Багато що в сприйнятті літературного твору змінюється залежно від методів подачі матеріалу. 

Пам'ятаю, коли вчилася 9 класі, в країні якраз був період тотального дефіциту. Потребували всього і завжди. Щодня, повертаючись з подружками зі школи додому, заходили до книжкового магазину: подивитися, погортати сторінки книг, поринути у незвичайну атмосферу пригод героїв, і, коли повезе, купити вподобаний твір.
    Ось так, дотримуючись традиції відвідин книжкового магазину, поступово я склала гарну дитячу бібліотечку. Батьки дивувалися, навіщо у нашій домашній книгозбірні другі екземпляри Чарівника Смарагдового міста, Мері Поппінс і Мумі Троля. А я збирала свою, особисту. І як Ви думаєте, для кого? Для своєї майбутньої дитини. За багато років до народження мого маляти, я почала прищепляти йому любов до книги.
    Нині у мене підростає чудовий син, який любить літературу і який читає багато, але дуже вибірково і вдумливо. 17-річний хлопець, який може “дати фору” деяким дорослим, дискутуючи із різних галузей знань. Син, який постійно цікавиться у матері-бібліотекаря, чи прочитала вона 100 книг, з якими обов'язково повинна ознайомитися кожна освічена людина. Син, який не може зрозуміти мій вибір професії: не престижно, мовляв, мала зарплатня і взагалі, кому потрібні сьогодні ці бібліотекарі?
    У цей самий час багатьох цікавить: чи престижна сьогодні професія бібліотекаря, чи потрібні бібліотеки сучасній Україні? Тому хочеться дещо розвинути тему і подискутувати із читачами та колегами відносно цікавої, на мій погляд, думки: «Якщо нас немає в бібліотеці, нас не існує?»

   Мистецтво лялькового театру існує декілька тисячоліть.  
   З історії нам відомо про домашній театр в інтелігентних українських родинах, зокрема в родині Гоголів, Косачів, Заньковецьких, Крушельницьких, Тобілевичів, Рильських, Марійки Підгірянки. Його роль була не останньою в процесі формування таких митців, як Леся Українка, Іван Карпенко-Карий тощо. 
    Проте сьогодні в Україні, за визнанням письменниці О.Забужко, на жаль, уже зросло ціле покоління людей, які не бачили театральних постановок. Багато в чому театр підмінили мультсеріали, художні фільми. Відомо: у спілкуванні з безпосередньою лялькою, яка говорить зі сцени, і спілкується з глядачем наживо, криється неповторний шарм дитячого театру.
    Психологи вважають, що казки впливають на дітей ефективніше, ніж нудні нотації. Дитяча аудиторія - найщиріша у світі, обманути її дуже важко. Дітям цікавий ляльковий театр. Бо вдома у них є різні іграшки, але вони не рухаються і не ходять, нічого не розповідають і нічого не запитують. А тут ляльки все вміють і, крім того, ведуть з малечею цікаву розмову. Маленьких бердичівлян працівники бібліотеки для дітей вирішили захопити сценічним дійством і тим самим залучити нових користувачів до бібліотеки і читання. У ляльковому театрі бібліотеки позитивна енергетика, мабуть тому, що чарівне дійство об”єднує душі гарних і добрих людей -  бібліотекарів.

"Открываю томик одинокий – 
томик в переплёте полинялом. 
Человек писал вот эти строки. 
Я не знаю, для кого писал он
Пусть он думал и любил иначе 
и в столетьях мы не повстречались... 
Если я от этих строчек плачу, 
значит, мне они предназначались"

У каждого человека есть такие любимые строки, которые, как порой кажется, предназначены только ему и никому более. Все повторяется в этом мире: и то, что волновало поэтов десятки лет назад, находит сейчас отклик в душах моих современников. Ведь как порой бывает? В твоей жизни происходят какие-то события, в связи с происходящим рождаются новые гаммы эмоций. Но, попадают на глаза строки поэта, и происходит переворот в душе: то, что было незначительным, становится важным. И наоборот, вещи, которые раньше выдвигались на первый план, становятся второстепенными. Как часто, строки, написанные другими людьми, являются прямым отображением твоих мыслей и размышлений. Стихи — это полет мысли, это то, что рождается в душе поэта, независимо от его желания. Стихи – это чувства. Стихи – это душа. Я думаю, что обычно стихи рождаются в результате сильных душевных переживаний. Но иногда они просто так приходят тебе в голову и назойливо просятся попасть на бумагу. 
     Думаю, многие согласятся со мной, что поэзия – это одна из прекраснейших вещей, которое придумало человечество. А если удачные строки положить на музыку – создаются красивейшие песни. И все это окрашивает наш мир яркими красками.    
   Слышала мнения, что современному человеку поэзия нужна постольку-поскольку. Жаль, не удалось вступить в полемику с теми людьми. Возможно, удалось бы познакомить их с прекрасными строками известных (и не очень) поэтов и зажечь искорку любви к великому искусству – ПОЭЗИИ.    
   Сама довольно часто «брожу» в Инете и вижу сплошь и рядом, что молодые современные люди увлекаются поэзией, порой делая это в очень интересной форме – создавая плэйкасты, своего рода «открытки нашего времени». Наша поэтическая славянская душа жаждет облечения красивых и добрых мыслей в прекрасную стихотворную форму да еще и в сочетании с чарующей музыкой. Особенно Интернет-пользователей интересует тема Любви и Счастья.   
   Сто лет назад для меня стала открытием Вероника Тушнова, стихи которой всегда волнуют душу. В свое время они мне очень помогли. И сейчас Тушнова – одна из любимых моих поэтесс. "Поэзия - не ряд зарифмованных строк, а живое сердце человека, в котором эти строки родились…" - так определяла Вероника суть поэтического творчества. Я с ней полностью согласна. И всем вам, дорогие читатели, в день поэзии от всей души и сердца хочу сделать подарок – плэйкасты со стихами поэтессы Вероники Тушновой.  



Бібліотекар сьогодні в основному асоціюється із такою собі жінкою пенсійного віку, яка перебирає формуляри у порожній читальній залі. Але це зовсім не так. Декому здається, професія бібліотекаря полягає в тому, щоб просто взяти з полиці книжку і видати її читачеві. В більшості своїй люди вважають, що вже в такому місці, як бібліотека, будь-хто зможе працювати. А тому щиро дивуються з того, що бібліотечна професія вимагає знань, підготовки в спеціалізованому учбовому закладі. Але ж нині всюди сучасні технології, покладені на новітні системи. Мабуть це і є однією із причин, чому сьогодні «стародавню» спеціальність охоче опановує молодь.
Спеціальність книгознавця переважно хочуть здобути діти з інтелігентних сімей, яким не треба пояснювати, що таке книжка, інформація і розумова діяльність. Насамперед бібліотекар повинен любити людей і любити книгу. Оскільки бібліотекар працює з людиною, у нього повинні бути розвинені комунікаційні якості, інтелект. В університетах та інститутах навіть існує цілий цикл дисциплін, які вивчають ділову комунікацію, психологію, спецкурс бібліотечної психології, присвячений спілкуванню у бібліотеці. 
Так, престиж професії впав. Але спеціальність «бібліотекар» замінила сучасна назва «інформаційний фахівець». А такі можуть працювати у будь-якій установі, де є інформаційний центр. Хочеться поставити риторичне запитання: «Чи потрібні бібліотекарі сучасній Україні?» І одразу відповісти: «Бібліотеки існують вже понад 5000 років. Як же можна говорити, що це непотрібно! Тим паче, якщо ми будуємо високоосвічене суспільство». 
Наша професія дає змогу спілкуватися з людьми та допомагати їм. Працівник бібліотеки – перша людина, яка дізнається про новини у світі інформації. Люди, які працюють в цій установі, виконують почесну місію - вони несуть людям радість спілкування з книгою. 
Особисто мені подобається ця професія тому, що бібліотекар – це людина освічена, розумна та комунікабельна. Та і в більшості у професії бібліотекар, як то кажуть, жіноче обличчя. Сьогодні у бібліотечній справі залишаються лише ті, хто має покликання до цієї професії, любить її, цінує, не дивлячись на невелику заробітну плату. Проте, залишаючись працювати в бібліотеках, вони зробили вибір, який на ділі, а не словах доводить їх відданість духовній культурі. 
Мені дуже хочеться, щоб та молодь, яка ще не зробила свій вибір в отриманні спеціальності, побачила нашу роботу, як то кажуть, «зсередини». І можливо саме ви – молоді, розумні, креативні – через декілька років радісно зустрінете нас, своїх читачів, у затишних стінах українських бібліотек.
Сьогодні же у гості до майстра – бібліотекаря – вас гостинно запрошує бердичівська міська бібліотека і ТРК ВІК.







 
Перший із сорока примірників "Рукавички" уже в Києві. І приїхав він на фестиваль «Азбукове королівство магів і янголів», що днями відбудеться у Музеї книги і друкарства. Книжка створена уже всім відомою майстернею «Аґрафка» ексклюзивним тиражем – лише 40 екземплярів та вручну зшита докупи. Українська народна казка «Рукавичка» у такому виконанні може сподобатися не тільки дітям, але й дорослим. І більш вибагливим останнім, можливо, навіть більше. Дивіться самі:



Всього у книзі 11 цупких листків (а отже – 22 сторінки), майже на кожному з яких з’являється новий мешканець хатинки-рукавички.За правилами новоприбуле светрикове звірятко отримує цілу ліву сторінку. Проте дійові особи мають також свої іконки – для підтримання діалогу. «Рукавичка» утеплена червоним повстяним футляром, у якому можна гріти руки і безпечно транспортувати казку до «Королівства».                 
  













Матеріал взято з  http://www.chytomo.com
Вже нікого не здивуєш тим, що на прилавках продають пташине молоко, а пташиною мовою послуговуються наші науковці й політики. Ось книжкою, яка водночас може кудкудакати, тьохкати, цвірінькати, кувати, каркати, скрекотати, можна. Доцвірінькались до співочої книжки в США у видавництві «Chronicle Books» за бажанням некомеційного навчального закладу Корнельська орнітологічна лабораторія, що в Нью-Йорку. Автор і упорядник – Лесь Белецький, професійний біолог дикої природи, який разом із дружиною подорожує світом, аби всю пернату співучість дослідити, описати й записати. Лесь Белецький при написанні книжки користувався, наприклад, багатьма функціями Макаулайської бібліотеки, що є підрозділом Корнельської лабораторії, електронна бібліотека для пошуку птахів – неоціненна.
Книжка під назвою «Біблія пташиних співів» є продовженням видань «Пташині пісні з усього світу» (2007 року), «Гід пташиними піснями: Північно-Західна Америка» (2008 року), «Гід пташиними піснями: Центральна й Східна Америка» (2008 року). Нове видання, щоправда, втричі дорожче за попередні – 125$, але в ньому – 750 кольорових ілюстрацій, 750 мап, за якими можна вивчати діапазони й середовища проживання дзьобатих, їхню поведінку й вокалізацію. А ще 750 електронних записів пташиної мови Північної Америки. Прямо у товстенній книжці – сучасний цифровий аудіоплеєр, який заспіває вам саме піснею тієї пташки, про яку ви зараз читаєте. Для цього – варто натиснути тільки одну кнопку.
Щоб чарівну співочу книжку безпечно донести додому – у видавництві подбали про спеціальну упаковку з міцними ручками.
Матеріал взято з  http://www.chytomo.com

     Є сфери реалізації, де жіночі успіхи помітні, і сфери, де ці успіхи – дуже поодинокі. Свого часу Мар’яна Савка висловилася: «Мені видається, у сферах, у структурах, де все чітко регламентовано, ієрархізовано, жінці складніше дійти значних висот. Легше, де тобі не дихають у спину, у тебе немає начальника, ти воюєш тільки з собою. Наприклад, у сфері мистецтва чи літератури, де кожен за себе – маємо помітні результати. Ікона літератури ХХ століття – це Ліна Костенко. Провідний філософ-літературознавець – Соломія Павличко. У голові руху сучасної літератури йде Оксана Забужко. ЇЇ останній роман – це відкриття таких важливих, наболілих і чесних тем, за які не взявся жоден чоловік. А хто у Львові успішно ініціював і далі успішно веде найбільший книжковий ярмарок? Олександра Коваль. Нікому з чоловіків не вдалося такого зробити. Тож коли жінка ставить собі конкретну мету, вона може цього досягнути».
     Традиційними у сенсі жіночої фахової самореалізації є система освіти, охорони здоров’я, культурна сфера. Тут є ціла плеяда прикладів жіночого успіху. І розділяти прозу на «жіночу» та «чоловічу», некоректно, але все ж, не можна ігнорувати того факту, що у постарадянській Україні з’явилася надзвичайно яскраве і на диво численне сузір’я жінок-письменників та літературознавців, що докорінно змінили образ сучасної української літератури. Більше того у багатьох відношеннях це нове талановите покоління жінок виявилось набагато радикальнішими, сміливішим та ближчим до західних ідей, ніж чоловіки, котрим було значно важче поміняти усталені і радянські часи літературні канони.
     Цікавою є літературна творчість сучасних жінок України. Тут роль піонера належить, безперечно, Оксані Забужко: скандальний роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996) став першим бестселером у пострадянській Україні.
Ты – радость жизни, женщина-весна.
Ты – солнца лучик яркий, золотистый.
Ты – одуванчик мягкий и пушистый,
Что пробудился к счастью ото сна.

Ты – мотылёк, порхающий в цветах.
Ты – звон ручья, мелодия в сонетах.
Ты – огонёк зимой, весной и летом
Сверкающий улыбкой на устах.

Ты – мир и счастье, свет и новизна.
Ты – вечный двигатель, огонь вселенной.
Ты – нежность, плод любви благословенной,
Вся радость жизни, женщина-весна!
Татьяна Лаврова



Бетховен, Гете, Павлов, Бил Гейтс, Джон Леннон — этот список известных людей с плохим зрением можно продолжать еще долго. Многие из них признаются, что именно очкам они обязаны своими достижениями. 
Похоже, кроме всех других несчастий вроде туберкулеза, от которого фараон, по некоторым сведениям, и умер, на голову несчастного Тутанхамона свалилась еще и близорукость. По крайней мере, в его гробнице обнаружили два тусклых стеклышка с впаянной между ними бронзовой проволочкой. 
Очки (в количестве сразу десяти пар) были принесены в дар китайскому императору Ион Ло. Чтобы быть ближе к своему божественному правителю, очки немедленно начали носить и все его придворные. 
Бетховен без очков вряд ли написал бы «Лунную сонату». 
А у Гете дело не пошло бы дальше «Страданий молодого Вертера». Кстати, несмотря на то, что сам он – по необходимости – пользовался очками, их публичное ношение Гете считал проявлением неуважения к окружающим. 
Знаменитый физиолог Павлов как-то признался, что без очков не смог бы провести ни одного опыта на собаках, поскольку просто не увидел бы самих собак. 
Конечно, ни один список знаменитых очкариков не обходится без Билла Гейтса и Джона Леннона. Очки Леннона остаются самыми дорогими в мире: они стоят больше миллиона долларов.

Сегодня необычный праздник, когда внимание людей обращено на…очкариков. Поэтому им не нужно, неловко чувствуя себя, прятать лицо и стесняться своих очков, так как сегодня их день – день очкариков! Именно сегодня все – и кто обходится в повседневной жизни без этой «палочки-выручалочки», и кто не видит красот и прелести жизни без таких нужных стеклышек, - должны запомнить раз и навсегда: очкарик – это стильно!
Не случайно говорят, что глаза – зеркало души. Даже если эти «зеркала» постоянно скрывают стекла очков.
Ведь вы со мной согласитесь, что правильно подобранная оправа может подчеркнуть индивидуальность человека.
Кстати, давно подмечено, что очки – признак респектабельности. Психологи установили, что люди в очках вызывают больше доверия. Именно поэтому многие солидные бизнесмены и политики с хорошим зрением заказывают себе очки в дорогой оправе, но с простыми стеклами.
А вообще, в моей жизни, в моем окружении в последнее время появилось много людей, носящих очки. И спешу заметить, что люди эти исключительно большие умницы, добрые, благородные. И я их очень люблю – моих ненаглядных прелестных очкариков! С праздником вас, дорогие наши!

За толстым холодным стеклом умирала зима. Влажные бесформенные снежинки падали на черную землю клумб, на мокро отблескивающий в свете фонарей асфальт, на торопливые фигурки прохожих.


Сергей Лукьяненко. «Почти весна»

Всеукраїнський конкурс дитячого читання „Найкращий читач року” є відкритим і проводиться щороку як творче змагання дітей у всій Україні.Мета конкурсу – заохочення дітей до систематичного читання, вироблення навичок самостійної роботи з книгою, підвищення якості та ефективності процесу читання, підвищення соціального значення і ролі шкільних і дитячих бібліотек. Організаторами Конкурсу є Міністерство освіти і науки України, громадська організація „Форум видавців” і Національна бібліотека України для дітей.